STOP катам у погонах!

Дата: 02.06.2010
 Більше сімдесяти рівнян прийшли першого червня під стіни обласного управління внутрішніх справ, щоб вшанувати пам’ять київського студента, якого до смерті закатували правоохоронці Шевченківського райвідділу столичної міліції. Свічки, вінки і молитви за упокій душі убитого хлопця цього дня були не тільки у нашому місті. По всій Україні люди прийшли під міліцейські стіни, щоб вимагати справедливого покарання для хворих вбивць, які називають себе «слугами закону».

 

 

 

 

Гуртожиток-міліція-морг

26 травня, з одного із столичних гуртожитків дільничний міліціонер забрав до Шевченківського райвідділу міліції 19-річного Ігоря. Наступного ранку батькам зателефонували викладачі хлопця і попросили забрати тіло сина із моргу. Розтин провели ще до того, як батьки дізналися про смерть студента. В довідці у свідоцтві про смерть було написано: «крововилив під оболонку в тканини головного мозку, перелом кісток черепу, ушкодження внаслідок контакту із тупим предметом».

Коментувати смерть хлопця у відділі правоохоронці відмовляються навідріз. Вдалося дізнатися, що трагічної ночі сюди чотири рази викликали швидку, але забрати хлопця медики відмовилися. Навіть у морзі батькам заборонили оглянути тіло. Варто відзначити, що це не перший випадок, коли в Шевченківському райвідділі столичної міліції помирають люди. У 2008 року там помер один зі свідків у справі отруєння президента Віктора Ющенка, бізнесмен Володимир Шульга. Тоді його смерть пояснили гострою серцевою недостатністю.

Акція пам’яті

Інформація про вбивство студента спонукала українців до дій. По всій країні 1 червня о десятій годині ранку люди збиралися під стінами міліцейських відділів для того, аби вшанувати пам’ять убитого і не допустити повторення подібних випадків. Зі слів організатора акції солідарності пам’яті убитого студента у Рівному Андрія Токарського, після повідомлення у пресі про смерть Ігоря у нашому місті одразу знайшлися люди, які прагнули щось зробити для справедливого покарання винних та недопущення подібних катувань.

– Ми вирішили, що найефективніше висловити громадський протест проти катування у міліції людей можна, долучившись до всеукраїнської акції пам’яті, – розповідає організатор заходу. – Люди прийшли до міліції, щоб показати, що їм не байдуже, коли когось б’ють, що вони не будуть мовчати і дотримуватися принципу «крайньої хати».

У Рівному акція пам’яті зібрала більше півсотні людей. Попри те, що захід відбувався буднього ранку, небайдужих до смерті київського студента від рук міліціонерів виявилося немало.
– Я прийшла, бо знаю, що таке може трапитися з кожним, – каже рівнянка Марія Дімухаметова. – Ніхто не може бути впевненим, що завтра його близьких не заберуть до міліції і не будуть там бити. Так продовжуватися не може, і єдиним способом вирішити проблему вседозволеності і безкарності правоохоронців є спільні дії усіх українців.

Щодо представників правоохоронних органів, то ця акція пам’яті зацікавила не лише її учасників. Зі слів Андрія Токарського, в переддень проведення заходу йому зателефонували з відділу громадської безпеки і повідомили, що з ним хочуть зустрітися і поговорити. На зустріч приїхали представники міського та обласного управління УМВС, які порадили перенести місце проведення акції під стіни міського відділу для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності її учасників.

– Мені повідомили, що якщо учасники акції вийдуть на дорогу біля обласного відділу, то їх буде затримано і притягнено до відповідальності, – розповідає Андрій. – Крім того, мені сказали, що нам ще «разом жити в цьому місті» і тому краще співпрацювати.

Під «співпрацювати» правоохоронці мали на увазі можливість ознайомитися із плакатами та матеріалами, які мали використовуватися під час акції. Для цього, зі слів Андрія, вони готові пожертвувати своїм відпочинком і зробити це навіть у нічний час.

Сам захід пройшов без обіцяних міліціонерами затримань. Люди мирно підійшли до обласного управління внутрішніх справ, помолилися, поклали під міліцейські двері фотографію вбитого студента, квіти, вінки, свічки і вже збиралися розходитися, коли надвір вийшов начальник обласних правоохоронців Олег Сало. Присутнім він сказав, що кількість людей під стінами міліції підтверджує те, що подібні акції для громадян нецікаві.

– Те, що зібралося стільки людей, я бачу, що акція не набрала обертів, що вона нецікава людям, і можу сказати, що ця акція цікава окремим політичним партіям, – каже Олег Сало.

Щодо намагань його підлеглих вплинути на місце проведення акції та контролювати зміст плакатів, пан Сало пояснив це звичайною людською цікавістю і запевнив, що він таких команд не давав.

Рівне не виключення

Готуючи цей матеріал, журналісти спробували через знайомих знайти людей, яких били у рівненських відділеннях міліції. Як виявилося, таких більш, ніж достатньо. Однак, заради збереження здоров’я говорити про знущання погодилися одиниці за умови повної анонімності.

– Недавно мене затримали за підозрою у скоєні дрібної крадіжки, – розповідає один з рівнян. – Відвезли у міськвідділ, завели в кабінет і сказали, що будуть проводити виховну роботу. Потім міліціонери почали мене бити і знущатися. Вони хотіли, щоб я визнав, що вкрав не тільки ту річ, за яку мене затримали, але й ще декілька. Спочатку я відмовлявся, але потім мусив все підписати.

За іронією долі, злочини, які під тиском взяв на себе хлопець, міліціонерам довелося повішати на когось іншого. Зі слів юнака, його батьки знайшли знайомих у міліції, які владнали всі моменти. Доброволець, який нам розповів цю історію, відмовився називати ім’я міліціонерів, які його били. Він переконаний, що правоохоронці запросто зможуть закрити його знову, і цього разу він живим з відділу не вийде.

Крім анонімних, є й публічні приклади катування людей у стінах рівненської міліції. Так, недавно закінчився суд проти колишнього міліціонера Романа Помаранського, який у серпні 2009 року разом із колегами катував неповнолітнього сина редактора газети «Провінційка» Василя Абрамчука.

Зі слів батька, його сина затримали, коли він разом із другом та двома дівчатами прогулювався містом. Спочатку 17-ти річного Дмитра завезли на опорний пункт в районі автовокзалу. Там його закували у наручники і по черзі били та пшикали в обличчя газом. Після того, як з хлопця назнущалися в опорному пункті, його відвезли до міськвідділу міліції. Зі слів батька потерпілого, ні черговий, ні старший офіцер – ніхто з правоохоронців не звернув уваги на те, що Дмитра привезли скривавленого і ледь притомного від побоїв. Замість того, щоб викликати швидку, правоохоронці продовжили катувати хлопця на новому місці. Мало того, що неповнолітнього почергово били «здорові» чоловіки, один із них ще й перерізав хлопцеві сухожилля на руці канцелярським ножем. Зі слів батька, про те, що його сина забрали до міліції, йому ніхто не повідомив, і якщо б хлопець не вдався до хитрості, щоб вибратися з «катівні», його могли б там забити до смерті.

– Син пішов на хитрість, сказав, що він їм заплатить, що нікому не розкаже про те, як з нього знущалися, – розповідає пан Абрамчук. – Тоді вони його відпустили. А так він міг взагалі звідти не вийти.

Перед тим, як відпустити Дмитра, міліціонери взяли з нього розписку про те, що він немає ніяких претензій до правоохоронців. З дому хлопця відразу завезли у лікарню. Поки його оперували, батько звернувся у внутрішню службу безпеки і до прокуратури.

Зі слів пана Василя, правоохоронці намагалися приховати сліди свого злочину. Коли чоловік приїхав на опорний пункт, де правоохоронці починали знущатися з хлопця, то побачив, що там активно прибирають і прибиральниці, і самі працівники патрульної служби.

– Якби я завчасно не приїхав на автовокзал, то вони б знищили всі сліди, – розповідає чоловік. – Поки я приїхав, там уже активно працювали прибиральниці, і я мусив не давати їм закінчити роботу до приїзду експертів. Завдяки цьому вони знайшли на опорному речові докази – сліди крові були на землі, на стінах та навіть на шторах.
Розслідування довело вчинення міліціонерами неправомірних дій. Двох правоохоронців, на яких зібрали достатньо доказів, одразу звільнили. Зі слів пана Василя, всього ж його сина били семеро-восьмеро «правоохоронців». Всі вони встановлені, але поки не покарані.

– Коли звільнили двох міліціонерів, керівництво піднесло це так, ніби вони борються за очищення своїх рядів і навіть не згадали про те, що були скарги і намагання приховати сліди злочину, – каже редактор «Провінційки». – Навіть прокуратура, попри те, що довели факт зловживання, відмовилася порушувати кримінальну справу, мотивуючи це відсутністю складу злочину.

В знак протесту проти таких дій пан Абрамчук через пресу звернувся до громадськості. Через телебачення він декілька разів розповідав про порушення прав громадян у Рівному. Зі слів редактора, весь цей час йому погрожували, залякували, навіть пропонували гроші, щоб він перестав добиватися покарання для винних.

– Вони тиснули не тільки на мене, а й на мою сім’ю, – розповідає пан Абрамчук. – Її поінформували в деталях, чого син лежить у лікарні, скільки людей і як його били. Відповідно, дружина не витримала і потрапила до лікарні.
Після декількох телетрансляцій на загальнонаціональних каналах кримінальну справу таки порушили. Слідчий прокуратури зібрав достатньо доказів на головного учасника справи Романа Помаранського, через якого і виникла ця ситуація. Суд ухвалив вирок про позбавлення Романа Помаранського волі на п’ять років з відтермінуванням на два роки. Тобто якщо за два роки він не зробить ніякого правопорушення, то судимість йому знімуть.

– Вирок для нашого правосуддя я вважаю досить хорошим, – каже пан Василь. – Адже з десятків тисяч подібних справ виходить «пшик».

Міліція та імідж

У 2010 році з обласного бюджету планується виділити 60 тисяч гривень на заходи з формування позитивного ставлення населення до працівників правоохоронних органів. Кошти на подібні цілі виділяються з бюджету не вперше. Зі слів начальника відділу зв’язків з громадськість УМВС області Тамари Лисенко, ці гроші необхідні міліції тому, що в силу різних обставин у людей формується негативне ставлення до правоохоронців.

– Сама міліція виконує дуже серйозну функцію, ми є озброєним органом виконавчої влади, і наша робота завжди пов’язана з негативом, – каже Тамара Лисенко.

Мабуть, найвагомішою обставиною, котра формує у людей негативне ставлення до правоохоронців, є безкарні зловживання службовим становищем. Факти хабарництва, корупції, застосування сили до затриманих… Чи можливо після такого сформувати у людей хорошу думку?

– Імідж міліції – це люди, – розповідає пані Лисенко. – Міліціонери теж люди, хтось із них може напитися, побити, хто непрофесійно діє, тобто професійна безграмотність. Це перша проблема міліціонера. Якщо фахівець, якщо він розумний, то йому злочинця не треба бити. Це поодинокі випадки, тому вони й такі кричущі. Зараз в міліції не б’ють. Але інколи трапляються такі люди, які влаштовуються у якійсь підрозділ, і вони думають, що це дає їм право вимагати.
Зі слів пані Тамари, керівництво правоохоронних органів зацікавлено у очищенні офіцерських рядів від непрофесійних кадрів не менше, ніж громадськість. Вона розповіла, що щопонеділка на нараді піднімається питання відповідальності тих, хто зловживає становищем чи не виконує своїх обов’язків.

– За п’ять місяців цього року у Рівненській області звільнили п’ятьох міліціонерів, – каже пані Тамара. – При чому, двох саме за те, що вони застосовували силу до затриманих, і ще трьох – за порушення дисципліни.

 

Олександр Бражніков (адвокат):

– Для того, щоб убезпечити себе від знущань у міліції, або хоча б для того, щоб мати докази, необхідні для притягнення правоохоронців до відповідальності, потрібно знати декілька нюансів, – розповідає адвокат. – По-перше, ніхто не має права застосовувати до громадян силу чи примушувати їх щось робити проти волі. Це гарантується конституцією і українськими законами, а тому ні міліція, ні будь-хто інший не може зневажати ці свободи. Тому, як тільки громадянин потрапив до міліції, варто нагадати правоохоронцям про їх обов’язки і ваші права, а ще краще – зателефонувати адвокату, який зробить це професійно. Потрібно розуміти, що б’ють зазвичай тих, хто не може себе захистити, хто не знає своїх прав. Якщо ж людину уже побили, тоді потрібно, не виходячи з відділку, звернутися до начальника з відповідною заявою. Якщо при такому зверненні «виганяють у шию», необхідно одразу звертатися до прокуратури. Це потрібно для того, щоб винні не уникнули покарання. Адже якщо зафіксувати побої через деякий час, навіть в той же день, міліціонери завжди зможуть сказати, що вони відпустили громадянина здоровим і жодного відношення до травм не мають. Судмедекспертиза дає висновок про пошкодження, отримані впродовж трьох днів, а тому цей розрив у часі можна використати, щоб винні уникнули покарання.

 

Автор

Роман МАРТИН