Яке громадянське суспільство будують в Росії

Є давня мудрість: якщо ти не можеш перемогти певну силу, то її потрібно очолити. Складається враження, що саме таким шляхом пішли у Росії стосовно розбудови громадянського суспільства.

Отже, ще однією багатомірною ілюстрацією до російського державного концепту “керованої демократії” чи то “імітаційної демократії” став загальний перебіг Третього конгресу неурядових організацій, організованого Конференцією міжнародних неурядових організацій Ради Європи 4-7 грудня 2008 року в місті Пенза РФ. Перші два конгреси відбулися у Варшаві та Києві (2007).

До слова, співорганізаторами Першого Конгресу у Варшаві виступили Фундація ім. Казимежа Пулаского www.pulaski.pl та Польський Форум молодих дипломатів www.diplomacy.pl. У Києві аналогічний конгрес організовувала Лабораторія законодавчих ініціатив http://www.parliament.org.ua та Міжнародний фонд “Відродження” http://www.irf.kiev.ua. У Третьому конгресі неурядових організацій в Росії у ролі співорганізаторів виступила Комісія Ради Федерацій з питань розвитку інститутів громадянського суспільства http://council.gov.ru/kom_home/kom_razv. Фактично державна інституція очолила поважний захід, що відбувався під егідою Ради Європи.

Відповідний формат залучення влади в якості основної “суспільної” установи може символічно демонструвати не лише проблеми з розвитком громадянського суспільства у форматі проведення чергового Конгресу, але й стану демократії у Росії, та й на пострадянському просторі вцілому. В цьому сенсі політика напряму займається нами, пропонуючи фактично квазініціативи, а точніше імітацію діалогу суспільства і влади. Спостереження за перебігом Конгресу, в якому взяло участь 250 учасників зі всього пострадянського простору та країн Східної Європи надихає на роздуми стосовно ролі громадянського суспільства в цьому регіоні, місця розташування того кордону у взаєминах з владою, який би не виявився рубіконом для інститутів громадянського суспільства.

Громадянське суспільство в Росії. Яким нам його показали

Так, у Російській Федерації працюють громадські організації та рухи, їх чисельність постійно зростає. Але тут існують певні нюанси. Як правило, подібні організації діють на місцевому рівні, а їхня робота направлена на реалізацію виключно соціально-орієнтованих проектів стосовно допомоги дітям, дозвілля та освіти молоді, сприяння людям з обмеженими можливостями, ветеранам. Подібні структури є активними у всіх демократичних країнах. Водночас, у розвинених демократіях поруч з соціально-орієнтованими організаціями діють і потужні аналітичні центри, правозахисні та моніторингові громадські організації, організації громадського представництва (advocacy), які намагаються зробити політику відкритою, а рішення прозорими. Натомість, на Конгресі фактично не знайшлося адекватного місця ні правозахисним, ні аналітичним чи моніторинговім неурядовим організаціям Росії.

А скринька відкривалась просто: 2 грудня відбулася прес-конференція ініціаторів Заяви неурядових незалежних організацій про Третій регіональний Конгрес НУО під егідою Ради Європи, Московської Гельсінської групи (Росія); Коаліції “Ми, громадяни!” (Росія); Центру розвитку демократії і прав людини (Росія); Міжнародного Фонду політико-правових досліджень “Інтерлігал”; Міжнародного молодіжного правозахисного руху. Власне ці організації відмовлялися брати участь у “імітації зустрічей громадянського суспільства”.

Ця заява була неодноразово інтерпретована та роз’яснена присутнім російськими учасниками. Головна теза – Вони, мовляв, вийшли, бо не стали головними організаторами. Але ж крім них є ще й інші громадські організації. Зокрема модератор секції “ЗМІ і громадянське суспільство” (представник Росії) пізніше зазначить: “Важливо цим конгресом довести, що НУО – це не лише правозахисні організації. Правозахисники, які фінансуються одними грантами західних організацій і займаються більше політикою, не можуть представляти увесь третій сектор”.

Інший приклад. 4 грудня було оголошено про проведення “круглого столу”, по суті присвяченому питанням урегулювання російсько-грузинської кризи. І це при тому, що в офіційній, фінальній версії програми значилася зовсім інша назва: “Роль НУО у розвитку регіональної співпраці і подолання наслідків економічної кризи”. Правда, запрошені учасники, виступи яких було заплановано, широко представляли позицію виключно Осетії. Звичайно, дискусія і діалог врешті-решт відбулися, проте, прикметно інше. У програмі Конгресу цей “круглий стіл” проводився паралельно із кількома заходами – Молодіжним форумом “Міст дружби” та культурною програмою огляду міста Пензи. Так  і було оголошено: бажаючі на “круглий стіл” – в один автобус, бажаючі на екскурсію – в інший. Навряд чи можна засуджувати людей, котрі скористалися можливістю екскурсії. Залишається питання до організаторів.

Протокол по-радянськи

Ззовні все виглядало прекрасно: автобуси для зустрічі делегатів, які супроводжувалися міліцією з мигалками, вечері, на яких не вистачало лише “циган з ведмедями”, традиційна російська гостинність та радянський протокол, за яким будь-яка людина з Москви або з-закордону приймається на найвищому рівні. Але з іншого боку – догани, які отримали волонтери, які начебто багато спілкувалися з іноземними делегатами, намагання обмежити спілкування закордонних учасників з пересічними мешканцями Пензи. Яскравий приклад: делегати Конгресу хочуть пройти декілька сотень метрів до наступної будівлі, але їх наполегливо просять пересуватися лише транспортом з міліцейським кортежем.

Представника пензенської неурядової організації не пускають на засідання Конгресу, вимагаючи бейджик, хоча у нього є запрошення Ради Європи. Той пояснює, що бейдж він може отримати лише зайшовши до приміщення і показавши своє запрошення, однак охорона продовжує ігнорувати наведені аргументи. Список прикладів подібного антуражу можна продовжувати, однак більш цікавим є внутрішні колізії, що супроводжували діяльність Конгресу.

Демократія по-російськи

Російська влада була щиро рада проведенню Конгресу у Росії. Адже за словами голови Ради Федерації РФ Сергія Миронова, це визнання Європою того, що в Росії існує громадянське суспільство. Складається враження, що для російської влади таке визнання здебільшого бренд для демонстрації назовні цивілізованості та демократичності політичної системи країни. Проте, так склалося, що рядові учасники Конгресу швидко відчули, що таке громадянське суспільство та демократія у варіанті господарів конгресу.

Ми побачили, що навіть на міжнародному заході росіяни намагалися обмежити вільне висловлювання, свободу слова. Члени української делегації розуміли, що знаходяться на серйозному представницькому заході й не збиралися займатися ані голим критиканством по відношенню до своєї країни, ані тотальним обливанням брудом політики інших країн. Наші висловлювання були досить дипломатичними і, напевне, МЗС України у своїх заявах щодо політики Росії буває набагато радикальнішим, ніж ми.

Однак, чомусь на відкритті Конгресу замість представника української делегації, який був погоджений виступити від її імені, слово отримала зовсім інша людина, яка була замінена в останній момент організаторами без попереднього погодження з нами.

Вийшла в знак протесту з пленарного засідання вірменська делегація, одному з представників якої заборонили виступити на цьому засіданні.

Справжня колотнеча розгорнулася навколо презентації політолога Дениса Богуша, який мав виступити з доповіддю “Роль НУО у формуванні міжнародного іміджу країни” і в якого у якості ілюстрацій висловлення своїх думок було дві фотографії, присвячених Помаранчевій революції. Росіяни це назвали відвертою провокацією, заборонили проводити презентацію і виступати.

А на прес-конференції член Ради Федерації РФ пан Борис Шпігель, який, до речі, очолює Комісію з інститутів громадянського суспільства, заявив, що організатори запобігли провокації з боку української делегації, яка намагалася показати багаточасовий фільм про Помаранчеву революцію. Колеги з Ради Європи намагалися дізнатись, чого це ми раптом вирішили демонструвати багаточасовий фільм про Голодомор. Ситуація з подачі російської сторони остаточно заплуталася. Хоча фільмів ані про Помаранчеву революцію, ані про Голодомор в нас просто не було. Окрім заборони виступу. Вразила така очевидна ідіосинкразія стосовно подій української історії. Мильна бульбашка штучного скандалу була роздута з двох фотокарток до двох повнометражних фільмів.

Проект Декларації Конгресу, на перший погляд був досить добротним документом, під кожним словом якого можна було підписатися. Єдина вада проекту: він дослівно переписаний з якогось підручника і присвячений загальним принципам демократії, побудови громадянського суспільства. Однак, у Декларації ви не знайдете жодного слова про проблеми діяльності громадських організацій в Україні, Росії, Білорусії або в інших країнах.

Намагання внести свої пропозиції натикалися на глуху стіну бюрократії та процедурних питань. Всі представники Росії радісно зааплодували, коли за хвилину декларація була поставлена на голосування та прийнята, начебто консенсусом. Ніхто з іноземних делегатів навіть не зрозумів, що відбулося. Це відбулося фактично без коментарів загальної ситуації, що складалася на Конгресі з боку Ради Європи, ймовірно що це не просто позиція окремих чиновників чи політиків, але своєрідна трансформація загальної політики “Старої Європи” стосовно Росії.

Роздуми. Керована демократія

У кожного з учасників української делегації було відчуття незручності перед тими російськими колегами, які бойкотували Конгрес. Бо, звісно цей захід, навряд чи можна було назвати Конгресом неурядових організацій, тим більше процесом побудови громадянського суспільства за принципами демократії.

Однак від усього побаченого формуються роздуми і міркування.

• Теза далеко не оригінальна, але громадянське суспільство за умов керованої чи то імітаційної демократії створити неможливо, створюється квазігромадянске суспільство, яке керується владою за радянськими схемами та демонструється іноземцям як підтвердження демократичності та цивілізованості. Пан Борис Шпігель, Сенатор від Пензи та голова Комісії Ради Федерацій з питань розвитку інститутів громадянського суспільства, неодноразово повторював, що необхідно сформувати чіткі механізми діяльності громадських організацій та взаємодії останніх з владою. Справді, необхідно. Але з якими принципами? Для якого саме сегменту громадського сектору? Для соціально-орієнтованих в РФ це уже начебто існує. А для інших, аналітичних, правозахисних, моніторингових? Чи вони за російським сценарієм демократії не є складовою громадянського суспільства?

• Взаємодія неурядових організацій з владою необхідна, адже це є виявом демократії та дозволяє зробити політику справді зрозумілою для громадян та легітимною. Українська практика начебто демонструє, що у нас влада це усвідомлює. Зокрема, нещодавно нашим Кабміном було прийнято Постанову №976 “Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади”. Однак занадто “тісні обійми” бувають зайвими, навіть небезпечними. Й потрібно відчувати ту раціональну межу, яка не дозволяє перетворитися партнерству влади й суспільства у імітацію, що формально легітимізує дії влади, а згода суспільства мовчазна та формальна. Такий сценарій нам почасти намагалися імплементувати наприкінці 90-х, коли різні громадські обговорення програм уряду чи то “народних ініціатив” були виключно декорацією для ухвалення заздалегідь відомих владних рішень. В РФ цей сценарій розвинувся далі й успішно трансформується до квазідемократії. В Україні дещо інший парадоксальний сюжет – часто-густо влада просто не помічає інститути громадянського суспільства, зокрема можна побачити ті чи інші рішення уряду, де може бути зазначено – громадського обговорення не потребує.

• Українське суспільство та громадський сектор зокрема, поринули в певний спокій після 2004 року, попри численні труднощі та багаторівневу імітацію діалогу з владою, яка існує сьогодні, адже неурядові організації та експертне середовище має незначний вплив на політику та ухвалення рішень й ми маємо значно ширший простір для дії і функціонування. Багато з нас стали безтурботними. Але те, свідками чого ми стали, змушує нас скинути летаргійний сон. Зміна політичного олімпу в Україні, чи переорієнтація зовнішніх сил – і ми маємо поруч уже активно діючий механізм “розвитку інституцій громадянського суспільства”, а можливості для запозичення тих чи інших моделей завжди існують. Звичайно, Україна не Росія, але у нас політики доволі часто можуть ностальгувати за символами та змістами радянської доби. Так само активно ностальгують й російські владці. Не випадково російські посадовці публічно згадували про піонерські вогнища та дружбу і міжкультурний діалог навколо цих багать, оминаючи теми депортації народів за радянської доби, “білих плям історії”. Ностальгія – цілком людська риса людської психіки. Але коли вона не виходить за межі приватного життя. Ностальгія, що переноситься на суспільство загалом – явище небезпечне, адже вмотивовує логіку політичних дій.

• До речі, у матеріалах Конгресу йдеться й про походження російської держави, яка бере свій початок з 9 століття. І жодного слова про Київське князівство. Це паралельно відбувається з розмовами про міжкультурний діалог та потреби спільних історичних студій, обережними тезами пор “руський світ”. Сьогоднішні розмови про такий діалог у форматі україно-російських взаємин, на жаль, це також скоріше імітація порозуміння, й потрібно набагато більше зусиль, щоб українське привласнення історії стало зрозумілим для російських підручників й тих, хто по ним вчиться.

• Попри різноманітні емоції хотілося б подякувати власне тим російським організаціям, які беручи участь в Конгресі все ж таки намагалися говорити правду, та й тим, хто щиро працював на цьому заході, не усвідомлюючи підводних політичних течій.

• “Стара Європа” обрала політику умиротворення Росії, вона вирішила не дратувати “російського ведмедя”, діючи за принципом “робіть, що хочете, лише не чіпайте нас”. Загальна ситуація просто екстраполювалася на перебіг Третього Конгресу неурядових організацій. Багато хто, і в Україні в тому числі, порівнював таку політику з політикою напередодні Мюнхенської угоди. До чого призвели тоді такі дії Франції та Англії відомо. До чого призведуть такі дії “Старої Європи”, Франції та Німеччини зараз – побачимо.

• Висловлюємо вдячність нашим російським колегам, які оголосили усім про ситуацію з Конгресом. Але і ми мусили побачити все на власні очі, або пересвідчившись, застерегти інших. Якщо участь у Конгресі взяли б не ми, організатори з російського боку самі віднайшли б більш лояльних.

Ігор Жданов, Аналітичний центр “Відкрита політика”
Галина Усатенко, Фонд “Європа ХХІ”
Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень

кілька фото можна знайти в розділі Блог