Антитютюновий рецепт. Особливості українського застосування

Дата: 17.12.2008
 Уряд схвалив концепцію, яка обмежуватиме права курців.
Не варто зайвий раз нагадувати, що проблема тютюнової залежності в Україні набрала загрозливих масштабів: за даними Міністерства охорони здоров’я, у нас палить 9,5 мільйона осіб (майже кожен четвертий). За даними ВООЗ, від хвороб, пов’язаних з тютюнопалінням, у нас щороку помирає майже 100 тисяч осіб. І що найгірше, за даними Держкомстату, в Україні постійно зростає кількість курців серед дітей від 12 років. Ситуацію загострює й те, що щороку підприємці збільшують обсяги виробництва тютюнових виробів (за останні 5 років – на 50%).

Щоб спробувати змінити ситуацію, Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію Державної програми зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров’я населення на 2008-2012 роки. Закон є, лишилося не так і багато – ввести правила, що обмежуватимуть права курців, і навчитися їх виконувати, як того очікують від законослухняних громадян. Оскільки більшість курців після прийняття програми все одно будуть палити, їм треба звикнути робити це у спеціально відведених місцях, а за порушення закону – платити штрафи. Наприклад, у Європі чи Америці, де курили завжди, прийняття подібних законів не стало катастрофою і виконують їх усі без винятку – від депутата до кур’єра. У тій же Америці ви не знайдете жодного готелю, де дозволено палити у спальних номерах, а в більшості європейських країн не можна палити в жодному ресторані. Таку ж практику треба впроваджувати і в Україні, незважаючи на те, що поки що цьому противляться і власники готелів та ресторанів, і самі курці. Але якщо американці та європейці звикли до цих правил, невже ми чимось гірші?

 

КОМЕНТАРI

Лідія СМОЛА, радник секретаря Ради національної безпеки та оборони України:

– Програма може бути реальною, якщо вона передбачатиме чіткий контроль і моніторинг її виконання, адже будь-яка хороша справа може бути загублена, коли її не контролюють. Також повинна існувати наукова та громадська думка з приводу цієї програми, адже по суті цей документ є інструментом певного процесу, який впливає на життя громади. На мою думку, ця програма може бути втілена тільки завдяки моніторингу, суворому контролю та відгукам суспільства на її підтримку. Якщо людина бачить на телевізійному екрані народного депутата, який палить, або якусь відому особу, яка оцінюючи певні суспільні процеси чи даючи коментар, тримає в руках сигарету, вона сприймає цю успішну людину, одягнуту у костюмі дорогої марки, нероздільно від тютюнопаління. Якщо таку картину бачать діти та підлітки, у яких ще не до кінця сформована свідомість, вони сприймають це як взірець для наслідування. Тому програма стане ефективною лише тоді, коли до неї буде залучена громадська думка і буде сформований стереотип, що палити – це немодно і негарно. Приміром, за кордоном давно сприймають куріння як негативну звичку, яку не варто показувати на людях.

Для того щоб лікування тютюнової залежності було ефективним, треба провести низку наукових досліджень. Проводячи опитування серед молодого покоління, варто поцікавитися, з яких причин вони почали палити. Як на мене, не останню роль у цьому відіграє прихована реклама, і не тільки на телебаченні, а й інші форми просування рекламного товару. Навіть якщо заборонити рекламу тютюну на телебаченні, це не означає, що тютюнові компанії не будуть про себе нагадувати. На заході програми боротьби з тютюнопалінням починалися з дитячого садка, де вихователі розповідали дітям про шкоду від куріння. Тут застосовували жорсткі санкції, наприклад, величезні штрафи, до тих, хто порушував заборону палити у громадських місцях. Якщо просто говорити, що куріння викликає рак, це не дасть бажаного ефекту, треба пропагувати ідею, що паління – це не престижно і відразливо, треба вибрати зовсім іншу мотивацію, яка змусить людей кинути палити. У світі існує безліч напрацьованих моделей, як боротися з тютюнопалінням, їх варто перейняти і нам.

Сергій ГОНЧАР, голова правління Черкаської обласної благодійної фундації «Паритет»:

– Коли справа доходить до виконання програми на місцях, виявляється, що тут для цього нічого не підготовлено: немає ні відповідних розпоряджень, ні документів, ні навіть необхідних фахівців. Хоча останню проблему ми спроможні вирішити самотужки – лікарів, які повинні позбавляти людей тютюнової залежності, можна підготувати і на місцях, але чи досягнуть вони поставленої мети? Як на мене, ці фахівці повинні навчатися спочатку на національному рівні, ознайомлюватися з єдиними вимогами та стандартами роботи, а потім іти працювати в регіони. Щоб лікування тютюнової залежності стало більш ефективним, треба перш за все поділити цю проблему на дві частини – лікування тих, хто сам звернувся за допомогою до медиків, і спонукання людей, щоб вони ішли до фахівців. Для цього треба створити загальнонаціональний телефон довіри для людей, які хочуть кинути палити. Для ефективності програми потрібна сильна протидія рекламі. Якщо з 2009 року уряд заборонить рекламу на бігбордах, це дозволить поширювати більше антитютюнової інформації: на великих щитах замість плакатів із рекламою сигарет з’являться зовсім інші, які пропагуватимуть здоровий спосіб життя. У будь-якому випадку програма потребує підтримки громадських організацій, про це йдеться і в конвенції з боротьби з тютюнопалінням Всесвітньої організації охорони здоров’я. Якщо немає ініціативи громадськості, то будь-які антитютюнові рішення просто не сприймаються суспільством. Проблема в тому, що державні службовці, які повинні штрафувати за паління у громадських місцях, як правило, самі є тютюнозалежними, тому не можуть діяти ефективно.

Як відомо, в Україні діє закон про заборону куріння в громадських місцях. У порівнянні з іншими регіонами, у Черкасах він виконується на непоганому рівні: громадські організації періодично проводять рейди, семінари, акції протестів, залучаючи до цього молодь і водночас підштовхуючи державних службовців до виконання закону.

 

Інна ФІЛІПЕНКО, «День»