Нотатник «Діємо відповідально» #1

Кажуть, в Україні є п‘ять часів – минулий, теперішній, майбутній, після свят і як, гадаєте, який? Правильно, після виборів.

Після виборів усе буде прекрасно – зарплати і пенсії високі, тарифи низькі, буде багато парковок і парків, достатньо садочків, а місцевий бізнес буде процвітати. Одним словом, всі виборці будуть задоволені.

Але чому часто трапляється не зовсім так, як ми собі уявляємо?

Очевидно тому, що один раз на п’ять років сходити на вибори і просто очікувати прекрасного пост-виборчого життя недостатньо. Та й багатьох людей вибори вже просто таки «дістали», а з виборами під руку потрапляє і демократія.

Та чи завершується демократія виборами? Що таке по суті демократія і як вона працює? Спробуємо розібратися.

Часто ми чуємо, що демократія усім обридла – це обговорюють у соцмережах і на ринках, на політичних ток-шоу і в громадському транспорті. Демократію обговорюють всюди, де тільки починають скаржитися на владу і комфорт життя. Чи всі з тих, хто так ганить демократію розуміє, що ж вона означає? Не факт, але так усім простіше.

Якщо ж ми будемо досліджувати, де і коли з’явилася демократія, то дійдемо ще до часів Стародавньої Греції. І одразу виникає запитання в тому, чи у такій формі, як ми собі зараз уявляємо, демократія була тоді? Чи демократія Старого світу у тих же формах присутня у нас? Спостерігаючи, як з плином часу все змінювалося, варто зауважити, що у Стародавній Греції демократія була вибірковою. Так, голосувати могли лише повноправні жителі полісу, у жінок та рабів права волевиявлення не було. Однак вже тоді у суспільстві з’явилося розуміння, що влада не може бути абсолютною та одноосібною, а керувати життям громади варто спільно. У наступні історичні періоди демократія теж була правом обраних – тоді достатні права на участь у прийнятті рішень могли мати феодали чи буржуазія. І лише з роками коло осіб, які могли брати участь у виборах збільшилося. Право жінок голосувати здобувалося жінками не один рік і навіть не одне століття. Цікаво, що у Кримській народній республіці вже початку XX століття жінки мали право голосувати нарівні із чоловіками, а ось у Саудівській Аравії жінки отримали право голосу лише у 2015 році. Наразі, на щастя, у більшості країн широке коло осіб може брати участь у демократичному процесі й виборах – і це стосується як чоловіків, так і жінок.

Проте можливість самого волевиявлення ще не свідчить про наявність демократичного процесу в країні. Пригадаємо хоча б радянські часи, коли вибори фактично відбувалися без виборів за принципом «одна партія і один кандидат»:)

Чому ми згадали про демократію і одразу розпочали мову про вибори? Бо саме вибори у людей найбільш асоціюються із демократією. Насправді, демократія це значно ширше поняття. Демократія – це влада народу, тобто можливість громадян брати участь в управлінні державою чи громадою – як особисто, так і через обраних ними представників. Прикладами особистої участі громадян і прямої демократії є вибори, референдуми, маніфестації, мітинги. А ось прикладами опосередкованої участі і непрямої або представницької демократії є діяльність органів, які обрані народом (парламенту, місцевих рад), наприклад, прийняття рішень депутатами, які отримали мандат від народу. Депутати мають повноваження висловлювати свою думку щодо того чи іншого рішення, яке приймається колегіальним органом лише на тій підставі, що такими повноваженнями їх наділив народ.

Досвід розвинених держав свідчить, що там громадяни хочуть особисто брати участь у демократичних процесах частіше, ніж один раз на п’ять чи чотири роки і не лише шляхом виборів. Людям уже недостатньо просто делегували своїх представників вирішувати важливі питання. Зараз все частіше у світі чуємо про те, що люди виходять на мітинги та маніфестації – цим вони говорять, що не задоволені представницькою демократією і втомилися від неї. Суспільство змінилося, люди мають прагнення брати активнішу участь у прийнятті навіть поточних рішень владою.

Громадяни починають розуміти, що кожен може впливати на ті процеси, які відбуваються у його країні чи місті не очікуючи виборів, потрібно лише бути готовим брати відповідальність і діяти по принципу «якщо в мене є ініціатива я зможу це зробити».  Така ідея участі лише зароджується в Україні. Не всі знають, які інструменти можуть допомогти реалізувати свою ініціативу, а ті, хто знає, не завжди довіряє таким інструментам через певні їх недоліки. На жаль, частенько замість того, щоб взяти відповідальність у свої руки і діяти, люди просто пишуть пост у Фейсбук про те, як навколо все погано.

Влада має розуміти, що зараз у людей є бажання долучатися до змін у громаді, хоча люди і не завжди знають, як це можна робити, а тому має діяти проактивно. Якщо влада не буде залучати людей до прийняття рішень, то люди не будуть довіряти владі, а тому будуть висловлювати своє незадоволення її політикою шляхом протестів та мітингів і в такому разі сторонам буде складно конструктивно взаємодіяти у майбутньому.

Тож якими є інструменти взаємодії влади та громади? Спойлер,  вони звісно не ідеальні, але працюють.

Найбільш відомий – громадський бюджет, який активно використовується в українських громадах протягом останніх 6 років, уже звичні для багатьох електронні петиції та менш знані публічні консультації. Досвід використання публічних консультацій є ще не таким поширеним у нашій країні. П  Зараз український парламент у другому читанні розглядає законопроєкт про публічні консультації і після його прийняття практика консультування, сподіваємося, стане більш розповсюдженою у громадах.

Варто згадати, що є також такі інструменти як громадські слухання, місцеві ініціативи, але часто вони врегульовані у статутах громад так нереалістично чи формалізовано, що мешканці просто не бажають користуватися такими інструментами комунікації з владою. Вони вважають їх недієвими. Коли ж ці інструменти таки «запускаються» у громаді, то влада часто використовує їх не орієнтуючись на людину, її потреби та інтереси, наприклад, слухання відбуваються у робочий час чи у такому місці, куди складно дістатися чи знайти на карті. На практиці для людини створюється ряд перешкод, які не дозволяють їй долучитися або не усуваються можливі складнощі, пов’язані з участю. На жаль, влада часто формально підходить до використання таких інструментів, адже законодавство вимагає від неї самого факту їх використання. Провели – галочку поставили, а на якість проведення, залучення усіх заінтересованих сторін, опрацювання пропозицій уже ніхто не зважає.

Сьогодні  увага громадськості зосереджена на тому, як влада комунікує з нею шляхом використання нових інструментів – громадського бюджету, електронних петицій, публічних консультацій, які вважає новими, а не такими анахронічними як громадські слухання та місцеві ініціативи.

Нові інструменти є менш формальними, наприклад, публічні консультації. Публічні консультації – це діалог мешканців та влади про важливі питання для розвитку громади чи держави. Хоча в деяких громадах їх процедура й формалізована у прийнятих нормативних актах, проте такі акти зазвичай залишають достатній обсяг свободи для тих, хто організовує цей процес. Наприклад, залежно від тематики можна обирати різноманітні форми діалогу з громадою у процесі консультування і це не обов’язково має бути круглий стіл чи зустріч із мешканцями, на якій детально обговорюється, до прикладу, план нового міського парку. Це можуть бути також і воркшопи по плануванню простору, піші прогулянки територією нової зеленої зони, онлайн чи офлайн-опитування мешканців про те, які види рослинності вони хочуть бачити у парку. Формат публічних консультацій дає широкий простір для  дієвого діалогу у той спосіб, який є найбільш зручним для мешканців. Разом з тим, у період пандемії та карантинних обмежень влада має максимально використовувати можливості сучасних технологій для комунікації з мешканцями у онлайн-режимі.

Часто процес консультування залежить від політичної волі посадовців, які готові не закритися у кабінеті і приймати рішення самостійно, бо вони «краще знають» як, а поспілкуватися із громадою – що вона думає про це рішення. Тому якість процесу консультування часто залежить не від прописаних правил, за порушення яких рідко буде якась персональна відповідальність, але від наявності волі у влади і запиту від мешканців. Навіть у тих громадах, де відсутнє чітке регулювання процесу публічних консультацій окремі елементи консультування все ж зустрічаються, наприклад, робота консультативно-дорадчих органів. В Україні є достатньо прикладів хорошої практики консультування без прописаних правил.

Щоб процес консультування не був формальним, важливо не просто вислухати, а почути людей і якщо якісь пропозиції будуть конструктивними, бажано залучити людей до втілення їх у життя. Це сприятиме побудові довіри і відчуттю співвідповідальності за результат. Якщо людей не чують, вони роблять так, аби їх почули – під час протестів і мітингів. Тому важливим є зворотній зв’язок. Влада має працювати проактивно і вести активне інформування, щоб залучити все коло зацікавлених сторін.

Зауважимо, що перевага нових інструментів взаємодії влади і громади полягає у тому, що вони найчастіше з’являлися у громадах як результат спільної праці і діалогу посадовців, депутатів та активних мешканців, а тому механізм їх використання є простим і зручним для усіх сторін. Звісно, практика використання того ж громадського бюджету свідчить, що ідеальних інструментів не буває і з часом й вони потребують «ремонту». Проте, коли є бачення цінності громадського бюджету для суспільства, є запит на зміни, є контроль зі сторони громади, то влада буде просто вимушена такий інструмент вдосконалювати.

Чому влада може бути зацікавлена у демократії участі?

Без залучення громади до управління неможлива якісна місцева політика. Важко задовільнити інтереси громадян не запитуючи їх про це. Люди так чи інакше візьмуть участь в управлінні, але це буде спонтанно і скоріш за все деструктивно.  Залучаючи мешканців влада: покращує власний імідж за рахунок ефекту відкритості та залучення: це 100% стане «плюсом» на майбутніх виборах, отримує можливість залучити, як правило безкоштовно, додатковий потенціал/ресурс, інтелектуальний, організаційний, а іноді навіть фінансовий, технічний та матеріальний, збільшує рівень поінформованості населення та розуміння ним масштабів проблем, з якими доводиться зіштовхуватись владі, досягає ефекту причетності, а звідси і покращення рівня лояльності до влади, бо як правило, більшість представників громади має наперед негативне відношення до влади, посилює згуртованість громади.

Для чого нам, мешканцям, інструменти участі?

 Дуже мало людей читають передвиборчі програми кандидатів та партій, не всі обрані партії чи їх лідери виконують передвиборчі обіцянки. З цього випливає, що наша галочка у бюлетені автоматично не приводить в дію ту картинку, за яку ми проголосували. Своєю галочкою ми не розказали про свої потреби, як ми хочемо жити. Щоб наші інтереси були належно представлені, а рішення приймалися з їх урахуванням маємо не боятися брати відповідальність і розповідати владі про свої потреби. Як це зробити дієво і ефективно? Звісно, користуючись інструментами участі. Громадський бюджет, електронні петиції та публічні консультації  дозволяють не лише висловити свою позиції, потребу чи заявити про інтерес, але й об’єднати довкола цього інших зацікавлених людей. Це приверне увагу до проблеми чи варіанту її вирішення не тільки представників активного середовища громади, але й ЗМІ та й саму владу. Окрім вищеназваних інструментів, мешканці можуть діяти і долучатися до змін у громаді через дорадчі органи, створені при місцевих органах влади та органи самоорганізації населення.

Зі збільшенням участі громадян посилюється рівень відповідальності, підзвітності та прозорості, а це у свою чергу зменшує корупційні ризики, зловживання та не віддаляє владу від потреб і проблем громади, за допомогою залучення людей створюється можливість ефективніше приймати рішення та економити місцевий бюджет, формується спільне бачення вирішення місцевих проблем та формується співвідповідальність за прийняті рішення.

Демократія участі дозволяє нам долучатися безпосередньо до усіх процесів, які відбуваються навколо. Ми можемо впливати і брати участь не лише у виборах, референдумах, але й безпосередньо у політичному процесі – у підготовці, прийнятті та впровадженні владних рішень. Для цього не обов’язково бути посадовцем, депутатом чи президентом. Для цього достатньо бути собою. Щоб бути почутим треба говорити про свої потреби, ідеї та пропозиції. Це – перший крок.

У подальших випусках будемо розповідати детальніше про конкретні інструменти залучення до формування політики. Далі буде…

Прослухати наш перший подкаст можна тут:

Google Podcasts: https://cutt.ly/lTzSVq9
Anchor: https://anchor.fm/opora-rv

Youtube:

Матеріал підготовлено Рівненською обласною організацією Всеукраїнської громадської організації «Громадянська мережа «ОПОРА»  у межах проєкту «Поінформовані та дієві» за підтримки проєкту «3D Project: Розвиток попри перешкоди. Стійке громадянське суспільство в часи пандемії та в майбутньому», що виконується Фондом Східна Європа і фінансується Європейським Союзом. Думки авторів, викладені у цьому матеріалі, можуть не співпадати з позицією грантонадавачів.